Нещодавно я вирішила повезти свого зовсім сліпого брата в охтирську перукарню, щоб підстригтись. Але по дорозі в маршрутці йому ставало все гірше й гірше. Доїхавши до Успенської церкви, він зовсім втратив свідомість.
Я весь час докладала зусиль, рятуючи брата, адже в дорогу завжди беру медичні препарати першої допомоги, але все було марно: Михайло ніяк не приходив до тями. У нього – важкі проблеми із серцево-судинною системою, цукровий діабет, артеріальна гіпертензія і ряд інших захворювань.
Водій маршрутки «Охтирка-Чернеччина», в якій ми їхали, миттю зупинився і викликав швидку медичну допомогу по мобільному телефону. Я весь час переживала, що «швидка» не встигне. Але не пройшло і десяти хвилин, як бригада з Охирської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги у складі лікаря Анатолія Олексійовича Давиденка, фельдшера Руслани Петрівни Кулинич та водія Ігоря Миколайовича Лінського прибули до мого брата.
Лікар Анатолій Олексійович Давиденко – дуже професійний і обізнаний у своїй роботі. Руслана Петрівна Кулинич, фельдшер – теж фахівець високого класу. А виявилось, що ще й колишня учениця мого брата – Михайла Михайловича Попільнюха, який сказав: «Ніколи б не подумав, що учениця мене буде колись рятувати». Недарма в народі кажуть: «Гора з горою не сходяться, а людина з людиною – завжди!».
Велике вам спасибі, рятівники людських життів!